18 березня 1943 року каральний загін разом із місцевими поліцаями вчинили нелюдську розправу над комуністами, комсомольцями та активістами села, які з тих чи інших причин залишилися на окупованій території. Списки цих людей подали начальнику карального загону місцеві поліцаї. Зібраних людей з села Городище, а також сіл Нові Млини, Пальчики, Головеньки, Обмачево, Кербутівка та селища Батурин, тобто населених пунктів колишнього Батуринського району, в кількості близько 200 чоловік, в тому числі дітей віком від 2-х місяців до 1,5 року, помістили в клуню на території колгоспу "14-річчя Жовтня" обстріляли, облили бензином, а потім підпалили.
Ось як про цю трагедію розповідають очевидці І.Я. Матяш, С.П.Линник, В.Г.Кузуб, Д.І.Удовичко.
- Війна - це лихо для всіх дорослих і дітей. А ще страшніше, коли у цій війні іде брат на брата, допомагає ворогу-окупанту. Так було і в часи Другої світової війни, коли фашисти напали на нашу землю. Вся Україна була окупована фашистами, які принесли нам горе, сльози, стогін, смерть.
- Хочеться розповісти вам про велику трагедію, яка сталася в нашому селі 18 березня 1943 року.
Городище витримало рівно два роки окупації - з 8 вересня 1941 року до 8 вересня 1943 року. Це були страшні роки. У 1942 році фашисти разом із по-ліцаями розстріляли 4 чоловіки. Проте Радянська Армія в 1943 році гнала фашистів із рідної землі, нашої багатостраждальної України. І ось 17 березня 1943 року озвірілі фашисти, щоб помститися за свої поразки на фронтах війни від радянської армії, почали чинити розправу над мирними жителями.
- Вночі звезли людей у центр нашого села і замкнули в сільському магазині, поставили охорону з поліцаїв.
На другий день в село приїхали двоє на підводі в німецькій формі, щоб вчинити подальшу розправу над людьми. До клуні під'їхали легкова і вантажна машини. Вони привезли людей, які ночували в магазині. Тут були люди з різних навколишніх сіл і цигани. Всіх загнали в клуню і підпалили. Тих, хто зміг якось вирватися з вогняного пекла, вкидали назад, або ж розстрілювали. Страшнішої людської смерті і не придумаєш.
Саме 18 березня цього року виповнилося 70 років з дня цієї страшної трагедії. За ініціативою Городищенського сільського голови В.М.Тишенко був проведений мітинг на місці трагедії.
На заході виступили В.М.Сорока - заступник голови районної ради, Т.М.Швидченко - керівник апарату райдержадміністрації, О.С.Рачинська - уродженка с.Головеньок, донька загиблого С.В. Рачинського, сільський голова В.М.Тишенко, учні Городищенської ЗОШ І-ІІІ ст., вчитель історії І.І.Курінський. Була відспівана поминальна панахида настоятелем місцевого храму отцем Василієм. На поминальному зібранні були присутні також діти загиблих О.І.Ризель, Г.С.Вакуленко, голова ради ветеранів с.Городища М.Н.Логвин, ветеран Великої Вітчизняної війни А.Д.Кухаренко, директор Городищенської ЗОШ І-ІІІ ст. М.П. Доброріз, Головеньківський та Пальчиківський сільські голови.
Вшановуючи пам'ять загиблих, вінки та живі квіти до могили загиблих та братської могили, яка знаходиться біля сільського Будинку культури, де у 1955 році за ініціативою колишнього голови сільради с.Городища О.М.Павленка були перепоховані жертви трагедії, поклали керівництво району та місцевих установ, представники районної організації Партії регіонів, громадськість.
З роками біль за полеглими, ні в чому не винними людьми, не зменшується, а тільки примножується. На думку приходить вірш, написаний Наталією Матюх, письменницею, випускницею 1970 року Городищенської школи, в пам'ять про цю трагедію.
О люди! Вірте сонцю, вірте зливам
І солов'ям, і грозам, і весні.
Не вірте тільки тим, хто став щасливим,
Спаливши наше щастя на вогні.
Отим, які б хотіли знов побачить,
Як кров пили окопи та луги
І матерів, від гірких сліз, незрячих
І плач дітей край скопаних могил.
Наш час прийшов! Цвіте моя Вітчизна.
І любо так й привітно так мені.
О люди! Вірте сонцю, вірте пісні.
Не вірте лиш війні.
