Бахмаччина – дивовижний край багатий на історичне минуле, на славні імена, на героїчні звитяги та духовні надбання. В усі часи бахмачани дбайливо зберігали правдиві свідчення про славне минуле рідного краю і сьогодні гідно продовжують літопис Бахмаччини – давньої гетьманської колиски, всесвітньої столиці бджолярства.
На території Бахмацького району налічується 75 пам’яток археології, 81 – історії, 2 – монументального мистецтва.
Бахмацький район - один з найбільших у Чернігівській області, розташований у її східній частині, утворився 7 березня 1923 року відповідно до постанови про адміністративно-територіальний поділ ряду губерній.
Територія району постійно змінювалася: то він значно збільшувався, то зменшувався. Згідно територіальної реформи, проведеної у 70-х роках
XX ст., Бахмацький район поділяється на 23 територіальні громади. З вересня 2008 року у нашому районі два міста – Бахмач і Батурин.
Бахмач - одне з давньоруських міст, на околицях якого виявлено поселення доби бронзи, скіфських часів, курганний могильник, поселення і городище часів Київської Русі. Перша згадка про нього у «Повісті временних літ» датується 1147 роком. Серед найдревніших поселень і давньоруські назви: Дмитріїв, Біла Вежа, Рубанка, Городище, Стрільники, Курінь, Голінка, Фастовці.
Бахмач - місто районного підпорядкування, центр району, розташоване за 145 км від обласного центру, відстань до обласного центру залізницею 153 км.
Виник у 60-70 роках 19 ст. під час спорудження у 1867 році Курсько - Київської залізниці і у 1873 році – Лібаво - Роменської за 2 км від давнього містечка Бахмача (нині с. Бахмач) було побудовано дві залізничні станції, навколо яких згодом виросли два селища залізничників. Ці селища й поклали початок сучасному місту Бахмачу.
У 1920 році залізничний вузол разом з селищем залізничників виділили в самостійну адміністративну одиницю - селище міського типу та обрали тут селищну раду. Офіційно статус міста Бахмач отримав у 1938 році.
Великих руйнувань зазнало місто у роки Великої Вітчизняної війни, вогненні дороги якої назавжди залишились у бронзі і граніті. На меморіальних плитах братських могил імена понад 7 тисяч бахмачан.
1150 воїнів-земляків нагороджені орденами і медалями. Золотими літерами вкарбовані імена Героїв Радянського Союзу в історію нашого краю: Івана Коломійченка, Анатолія Ковалевського, Федора Жили, Григорія Кочергіна, Петра Дубини, Петра Брайка, Миколи Кадуна, Павла Яценка, Григорія Мухи.
Нині Бахмацький район відомий на Чернігівщині переважно як сільськогосподарський, місто Бахмач як залізничний вузол, від якого залізничні колії розходяться у п’яти напрямках, вантажо- і пасажиро- потоки ідуть на Білорусію та Росію.
На території району розміщено станції Південно-західної та Південної залізниці.
У міському парку культури та відпочинку діє ще одна – єдина в області дитяча залізниця протяжністю 1,5км.
Взагалі історія району багата своїми звершеннями і героїчним минулим, з нею пов’язані долі десятків славних постатей державних і політичних діячів, воєноначальників, вчених, літераторів, рядових трудівників, які жили і працювали на Бахмацькій землі.
Батурин – це велична і трагічна сторінка історії боротьби українського народу, його кращих представників за державність. Його мури було закладено Стефаном Баторієм. Майже півстоліття Батурин був столицею Лівобережної України, офіційною резиденцією її гетьманів і назавжди залишився символом національної державності.
Починаючи з 1669 року тут розміщувалися і функціонували вищі урядові установи, мешкали представники козацької старшини, які, не шкодуючи сил і коштів, розбудовували містечко. Зруйнований у листопаді 1708 року каральним загоном російського війська, Батурин відродився і вдруге й востаннє став столицею козацької держави за Кирила Розумовського. Батурин довгі роки тримав і тримає на собі тягар історичної відповідальності українців перед предками, їхніми здобутками, зразками їхніх високих внутрішніх стандартів, моральних цінностей.
14 червня 1993 року Постановою Кабінету Міністрів комплекс пам’яток Батурина оголошено державним історико-культурним заповідником “Гетьманська столиця”, що стало першим кроком у відновленні історичної справедливості щодо Батурина.
Загальна площа території заповідника “Гетьманська столиця” сягає 57,5 гектарів. До складу заповідника увійшло 39 об’єктів Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
Найвизначнішими з них є:
- палац К. Розумовського;
- Будинок генерального судді В. Кочубея з дендропарком в Батурині;
- Воскресенська церква – усипальниця К. Розумовського;
- Батуринський Свято-Миколаївський Крупицький монастир;
- Цитадель Батуринської фортеці.
Садиба та будинок зі скарбницею Кочубея розташовані в с. Тиниця.
У цьому ж селі збереглася унікальна пам’ятка садово-паркового мистецтва – дендропарк, який посаджено з ініціативи поміщика Г.П. Галагана на початку XІX століття.
На нашій Бахмацькій землі жили і працювали видатні особистості, які принесли їй славу. Це основоположник вітчизняної науки про бджільництво П.І. Прокопович, що народився в селі Митченки Бахмацького району. Вперше в історії бджільництва виготовив рамковий вулик і застосував його на своїй пасіці, а в 1828 році в селі Митченки ним була організована перша не лише на Україні, а й в Європі школа бджільництва.Петро Іванович винайшов рамковий вулик на 40 років раніше німецьких бджолярів. За 52 роки існування бджолярської школи Прокопович підготував 556 учнів з України, Росії, Польщі, Болгарії, Бурятії. У 1843 році П.І. Прокоповича відвідав Т.Г. Шевченко. У повісті “Блезнецы” називав його “Славным пчеловодом”. Внесок П.І. Прокоповича у розвиток цієї галузі визнаний усім світом.
У 1943 році Тарас Григорович Шевченко, мандруючи Україною, заїхав на гостину в село Григорівку, яке на той час належало нащадку колишнього гетьмана П. Скоропадському - жорстокому експлуататору селян. Невдовзі з’явилась поезія “П.С.”.
До цього часу збереглися на території дільничної лікарні залишки знаменитого дуба, під яким спочивав та писав свої поезії Великий Кобзар.
У 1959 році у селі був збудований пам’ятний знак, а у 1964 році встановлено пам’ятник Т.Г. Шевченку.
Російський живописець Микола Ге останні 18 літ свого життя провів на Бахмаччині. Разом з іншими художниками він організовував виставки картин, виручку від продажу яких було переказано у фонд по спорудженню пам’ятника Миколі Гоголю у Ніжині. Славний майстер пензля шукав істину у Флоренції, Римі, Санкт-Петербурзі, а знайшов її з мольбертом та плугом на далекому хуторі Іванівський (нині хутір Шевченка).
Ми пам’ятаємо і гордимося іменами славних земляків, які у різні часи жили і працювали на Бахмаччині. Серед них і відомі українські письменники: Василь Бережний, Володимир Кашка, Вілій Москалець, художник Григорій Яременко. Творчо працюють на літературній ниві Іван Просяник, Кость Москалець, з-під пера Григорія Неволька народжуються філософські праці.
У літопису Чернігівського краю багато сторінок належить Бахмаччині, яка щороку набуває нових висот та привабливості, займає помітне місце в історії області, держави.
