Батурин – місто Бахмацького району Чернігівської області, розташований на лівому високому мальовничому березі річки Сейм (басейн Дніпра), за 23 км на північний схід від залізничної станції Бахмач.
Батурин заснований на початку XVII століття, відіграв значну роль в історії України.
У 1669-1708 та 1750-1764 роках Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов'язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини як Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський.
Батурин є еталонною пам'яткою археології козацької доби.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 «Про затвердження Списку історичних населених місць України» Батурин включено до Списку історичних населених місць України. На території міста знаходяться об'єкти Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
Назва міста походить від руського діалектного батура – башта, вежа або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро або за іншою версією, Батир – богатир), серед носіїв якого є відомі князі-мурзи часів Золотої Орди.
З 1648 року Батурин, здобутий повсталими селянами і козаками, став сотенним містечком Чернігівського полку, а з 1649 – Ніжинського полку.
2 листопада 1708 року московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили Батурин, вщент зруйнували оборонний замок і саме місто. Жертвами погрому Батурина стали 6-7,5 тисяч мирних громадян і 5-6,5 тисяч військовиків (разом 11-14 тисяч загиблих). Керівників оборони Батурина, у тому числі полковника Дмитра Чечеля, вивезли до Глухова, де катували і стратили. Решту оборонців, за твердженням автора «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах і пустили за течією ріки Сейм.
1708 року у Батурині було близько 20 тисяч мешканців. 1726 року, через 18 років після знищення, це місто було безлюдним, а мешканці, що вціліли, жили по околицях (428 дворів).
1750 року останній український гетьман Кирило Розумовський отримав дозвіл на відновлення гетьманської столиці, якою й був Батурин до 1764 року. У 1799-1803 рр. Кирило Розумовський будує новий палац за проектом італійського архітектора А. Рінальді та по кресленнях знаменитого архітектора Ч. Камертона. Після ліквідації полкового поділу України, Батурин увійшов до складу Чернігівського намісництва, потім – Малоросійської губернії, а з 1802 року – Чернігівської губернії. До нашого часу збереглися будинок судді Василя Кочубея, палац гетьмана Кирила Розумовського (архітектор Чарлз Камерон), реставрований у 1811-1813рр. за проектом А.Б. Бєлозуда, інші пам'ятки.
Більш ніж 300-річна історія міста Батурин залишила по собі цікаву історико-архітектурну, культурну, археологічну і природну спадщину. Для Батурина характерні природні ресурси: річка Сейм та її заплави, озеро Шовковиця. Батурин є одним з найвідоміших медоносних країв ( більш як 300 рослин-медоносів).
У 1923 році Батурин стає центром однойменного адміністративного району. До початку другої світової війни були побудовані льонозавод, клуб, лікарня, декілька адміністративних будинків.
З вересня 1941 року по вересень 1943 р. Батурин був у німецькій окупації, що принесло великі збитки господарству. У період відновлення народного господарства був відбудований льонозавод, будинок культури, лікарня, деякі адмінбудівлі.
У 1950-1970 роки в Батурині були побудовані цегляний завод, харчокомбінат, олійний завод, «Сільгосптехніка», шляхо-ремонтний пункт, хлібопекарня. Набуло розвитку сільське господарство, більшість ферм було механізовано. У 1960 році Батурин отримав статус селища міського типу (містечка).
З проголошенням незалежності України була переглянута роль Батурина в історії.
23 вересня 2008 року селище Батурин віднесено до категорії міст районного значення.
