За переказами відмічають, що Курінь заснована дуже давно , коли на місці теперішнього багатолюдного села панувала розкішна природа . Серед цієї чудової природи протікала невеличка річка Борзенка , притока Десни. Вся ця щедра природа дала першим поселенцям затишне і чарівне місце для перших поселень . За рядом переказів приблизно установлено , що наше село засновано в другій половині 16 століття . Сюжет переказів різний , але найбільш ймовірний , що село одержало назву від українського слова курінь , що означало кілька невеличких наметів , подібних до жителів кочових народів в одному місці. Перекази говорять , що засновниками села були козаки , облюбувавши місце , вони поставили собі намети – курені .
В своїй книзі " Таємниці в назвах наших міст і сіл " " Чернігівські обереги 2005 року " авторитетний дослідник Сапон відмічає " Село Курінь виникло в першій половині 17 століття . Тут козаки збиралися куренями лаштуючись до походу . Власне Курінь – військовий підрозділ на Запорізькій Січі " . А загалом слово курінь давньоруського походження і означало воно " курную избу ".
За часів козацької держави, село зростало, появлялися багаті і бідні. З часом змінювалося життя села, село, як і більша частина лівобережної України , входило до володінь князів Вишневецьких . У 1861 році для села – кріпаків прийшла воля. Церковні літописи вказують, що в селі того часу жили дворяни ( відставні військові ), цивільні чиновники, козаки, селяни. Відмічається той факт, що в 1867 році на початку квітня місяця було розпочато будівництво залізниці в напрямку Москва – Київ, у місцевості, що проходить біля краю села західної частини.
Трохи пізніше розпочалось будівництво Любаво – Роменської залізниці (Південно Східна частина села.) Це сприяло зростанню села, збільшенню кількості його населення.
Освіта в селі Курінь бере початок з 1861 року. Першою була церковно приходська школа (одна на село), пізніше був відведений під школу громадський будинок, є дані, що в 1867 році в школі навчалось 40 учнів, а в 1870 році – 20 учнів. З 1871 року школа перейшла у підлеглість земства. Про освіту дітей – дівчаток не було й гадки. В 1900 році кількість учнів збільшилась до 10 чоловік.
Першою в селі збудовано невеличку церкву "Миколаївську" а пізніше "Пречисту" . У 1933 році влітку під час грози вона згоріла.
Землі належали знатним панам, наприклад Волинський мав понад тисячу десятин землі, пан Баланін – 500 десятин землі.
На початку 20 століття, в зв'язку з першою революцією вони почали розпродувати землю. Зрозуміло, сільська біднота не змогла купити землю, відбувається розшарування , з'являються дрібні пани – Кальчевські та інші. Пані Баланіна першою почала насаджувати на піщаних землях нашого села соснові ліси. В час революційних подій 1917 року в селі стояв Сапанівський полк. Який потім був розформований. В роки громадянської війни, селом проходили війська Денікіна, Які творили нелюдські вчинки – громили, палили, грабували, вбивали. В 1920 році в селі встановилась Радянська влада. Настав Час мирного життя, село вступило на шлях соціалістичного будівництва. З 1929 року почалась колективізація, яка закінчилась в 1930 році.
З 9 вересні 1941 року наше село під окупацією німецьких військ. 27 лютого 1943 року 33 активісти нашого села були спалені живцем в клуні, на цьому місці нині проживає Рогова Ольга Яківна. 9 вересня 1943 року вся бахмаччина, в тому числі і село Курінь, було звільнена від німецько – фашистських загарбників. Більше 600 наших односельчан не повернулись з Великої Вітчизняної війни, 120 воїнів Радянської армії загинули при визволенні нашого рідного села.
В повоєнні часи в 1953 році в селі проживало до 7,5 тисяч чоловік. Було дві школи, середня і семирічна, і чотири початкових. В школах нашого села навчалось до однієї тисячі учнів. В 1950 році в селі пройшло укрупнення колгоспів. Колгосп "імені Чапаєва" і "Стаханівський рух" об'єднались в колгосп "імені Орджонікідзе", головою став Бойко Дмитро Митрофанович. В 1960 році до нього приєднались і колгосп "Імені Сталіна". Всього в господарстві імені Орджонікідзе нараховувалось 6714 гектарів землі, три МТФ, 2912 голів ВРХ, 2487 голів свиней, 24 автомашини, 30 тракторів, 13 комбайнів та ряд іншої с/г техніки. В 1952 році укрупнили колгосп "Імені Шевченка" та "Імені Петровського", і створено колгосп "Імені Жданова" головою став Бохонько Михайло Данилович. В 1959 році був збудований будинок культури на 300 місць, найкращий в районі. У 1980 році , було збудовано і відкрито Меморіал Слави визволителям нашого села. З чотирьох Братських могил відбулось перепоховання останків загиблих та спалених в одне місце, було збудовано дитячий садок, лікарську амбулаторію, школу 1 та 2 ступенів та багато інших об"єктів соціальної сфери. За все це ми вдячні Міщенко Миколі Степановичу.
